Обійми Землі (Hugs of the Soil)

Вітер обволок моє волосся Я один стою в безкрайніх степах Дивлюсь на спокій вічних гір вдалечі Які дарують мені надію на майбуття Відчуваю мудрість землі під ногами Що бачила сотні битв, людей, міст Але вона каже, що нема більше сенсу Боротись, бо мої кінчаються дні Не пам'ятаю, скільки років це пекло триває Скільки лишилось нас в боротьбі Але знову омана мене зжирає Закриваючись очі, дарують покій Її словам вірити Не знати болю, гнати горе Своє віддати серце хочу Богині нового світу мого Відіння минулого раю, в якому Щасливі душі роками були Огортають і царапають мене білі руки Які важливими здавались тоді Лагідний голос, мов легкий водограй Шепоче на вухо люб'язні мольби Але потім відкриються очі і ти Побачиш ту потвору в пітьмі Ночі ставали все довше, біле око пильніше дивилось на мене У снах тільки був мій спокій, а днями залишались лишень муки боротьби нестерпні Прокидаюсь на дні каньйону Коло мене гігантські шуліки Де був раніше я - неважливо Бо нового дня я вже в іншому місці Кожен день як новіші страждання Не заспокоює вже мене матір-земля Давно кінчилися сили так жити Та мене ніхто не питав Знову ця потвора приходить до мене Що у снах дарувала щасливе буття Цей лагідний голос оманою їсть Мої надії нормального життя Вирви моє серце Викини його у ватру Сжери мої мізки Тільки годі мене катувати Знов чую у вітрі і водах я голос І вже вкушаю майбутній покій Незрячої вірою пасти до неї Віддати волю, відректись від братів Що пали, коли ми пліч-о-пліч боролись З майбутнім, що зруйнувало б наш світ Але зараз один я лишився на полі Бою і скоро здамся я їй Омана сильніше мене спокушає, чорні брами радо відкриті мені Але є остання надія, щоб вбити мерзоту і врятувати себе Сад закинутих, що стали частиною Природи, їх серце належить не їм А іншій потворній сволоті, Але хоч Вона дала їм покій Я піду в темний ліс, де вирує Аромат вічної муки рабів Відкину свою душу землі, щоб вона Дала майбутній омані відбій Відпусти мої руки, відьмо Відпусти моє серце, воно не тобі Я не буду твоїм рабом, краще Я загину у землі Вирви моє серце Викини його у ватру Сжери мої мізки Тільки годі мене катувати Але то не рятунок Я сам собі брехав Прийшов не до тих Душу не тим віддав Тепер навіки раб Своїх бажань і мук Вони мене зламали Тепер я така ж потвора Як вони Назавжди Не лишилося мого я Все була солодка брехня Пробачте мої побратими, які Залишили на мене надію Ви вірили, що я міг би її зупинити Але сили давно лишили мене Словам землі вірив і завжди мав надію Вона огорне і допоможе мені За жертву - душу мою, яку їй приніс Вона б своєю силою дала відпір Відьмі що гибель принесла людству Що лишила мене на самоті Тій, кому в щасливі часи я вірив І був готовий віддати весь світ Незвідки прийшла краса білосніжна Обіцяла в майбутньому щастя нам всім Як виявилось, вона нам брехала Це була просто краса землі Зубожене тіло під деревом в лісі Ребра пробило коріння, мене сжерла земля Заслужена кара нам дурним людям Які не бачили краси буття Королева вертається в свою трону залу І можливість бачити дарує нам Як вона приносить майбутнє Наступає нова зима