Подоляночка

Під ласкавим сонцем Неаполя На сходинах дівчина плакала, На людей не зводила лиця. Хтось із перехожих питається: «Десь тут була дівчина з Кам’янця, Другий день шукаю, а її нема» Доля дивно посміхається, Іронія завжди сумна. Навіть і не уявляла, Що про мене пісня та була. Не сумуй, не плач, подоляночко, Маєш на щоках милі ямочки. Сльози вмий, і витри туш з лиця Біжи до таксі з привокзальної, Бери ту що скраю нехай везе В новий день, і у твоє нове життя!